10:19

“Боже мой, когда я стал таким голубым?” (с)
Переселение душ: Ющенко — Хмельницкий, Рыбачук — Выговский, Луценко — Кривонос, Бурмака — Чурай

Андрей ОКАРА











Украинские девы-воительницы готовы сражаться за национальное и мировое счастье, но сделать счастливым конкретного мужчину у них не получается.





«ОБОЗ» публикует третью, финальную часть статьи Андрея Окары «Твоя душа - моя!». Юлия Тимошенко, Мария Бурмака и Маруся Чурай: магический контекст украинских революций».







Несмотря на революционную волну, Мария Бурмака в своем творчестве уже давно ушла от милитарной и духовно-мобилизующей тематики. Творчество для нее — как исповедь, как зарифмованное «выговаривание», а гитара, по собственным словам, — как психоаналитик. И в подобном потоке сознания постоянно доминирует мотив «абсолютного кохання», при котором душа лирической героини ее песен стремится к мистическому единению (почти как противоположные субстанции в «алхимической свадьбе») с душой очередного лирического героя. С этой точки зрения одна из самых интересных, талантливых и репрезентативных композиций Марии — «Нехай» (CD «№ 9», 2004).



читать дальше

Комментарии
10.05.2006 в 10:21

“Боже мой, когда я стал таким голубым?” (с)
Источник - http://main.oboz.com.ua/news_print/2005/6/25/22194.htm



Приложение.



Марина Чурай







ЗАСВІТ ВСТАЛИ КОЗАЧЕНЬКИ







(Середина XVII ст., до 1650)











Засвіт встали козаченьки



В похід з полуночі,



Заплакала Марусенька



Свої ясні очі.







Не плач, не плач, Марусенько,



Не плач, не журися,



Та за свого миленького



Богу помолися.







Стоїть місяць над горою,



Та сонця немає,



Мати сина в доріженьку



Сльозно проводжає:







— Прощай, милий мій синочку,



Та не забувайся,



Через чотири неділеньки



Додому вертайся!







— Ой рад би я, матусенько,



Скоріше вернуться,



Та щось кінь мій вороненький



В воротях спіткнувся.







Ой Бог знає, коли вернусь,



У яку годину.



Прийми ж мою Марусеньку,



Як рідну дитину.







Прийми ж її, матусенько,



Бо все в божій волі,



Бо хто знає, чи жив вернусь,



Чи ляжу у полі!







— Яка ж би то, мій синочку,



Година настала,



Щоб чужая дитиночка



За рідную стала?







Засвіт встали козаченьки



В похід з полуночі,



Заплакала Марусенька



Свої ясні очі…



10.05.2006 в 10:26

“Боже мой, когда я стал таким голубым?” (с)
Марина Чурай







ОЙ НЕ ХОДИ, ГРИЦЮ







(Середина XVII ст., після 1650)











Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці,



Бо на вечорницях дівки чарівниці.



Котрая дівчина чорні брови має,



То тая дівчина усі чари знає.







У неділю рано зіллячко копала,



А у понеділок переполоскала,



Прийшов вівторок — зіллячко зварила,



А в середу рано Гриця отруїла.







Як прийшов четвер, та вже Гриць помер,



Прийшла п’ятниця — поховали Гриця,



А в субботу рано мати дочку била:



— Ой нащо ж ти, доню, Гриця отруїла?







— Ой мамо, мамо, Гриць жалю не має,



Нехай же Грицьо двоїх не кохає.



Нехай же не буде ні тій, ні мені, —



Нехай достанеться та сирій землі.







Оце ж тобі, Грицю, я так ізробила,



Що через тебе мене мати била!



Оце ж тобі, Грицю, за теє заплата —



Із чотирьох дошок дубовая хата!



10.05.2006 в 10:29

“Боже мой, когда я стал таким голубым?” (с)
Марія Бурмака







МИ ЙДЕМО







(1991, в ред. 2004)











Хитнулася в тумані далечінь,



Сліди, що перед нами стали пилом,



Тут не було нікого, тільки тінь



Дорогу нам імлою заступила…







Ми там, де наші заблукалі почуття



Немовби розбивають павутиння



Ніколи не закінчиться життя,



Ніколи не обірветься терпіння.







Ми йдемо,



І серце правдою горить,



Ми йдемо —



Попереду вогонь!



Ми йдемо,



І ні про що не говори,



Ми йдемо,



Ми все одно йдемо…







Колиска там, гойдаючись, скрипить,



І спогади у небуття стирає,



Стихає вітер, немовлятко спить,



Вже вороття назад для нас немає…







Ми йдемо,



І серце правдою горить,



Ми йдемо —



Попереду вогонь!



Ми йдемо,



І ні про що не говори,



Ми йдемо,



Ми все одно йдемо…









10.05.2006 в 10:30

“Боже мой, когда я стал таким голубым?” (с)
Марія Бурмака







НЕХАЙ







(2001)











Я чекатиму тисячу літ, я віки пересиплю в піски



За роки рахуватиму дні, обриватиму їх пелюстки,



Від вікна до вікна я ходжу, все для тебе — і тільки тобі…



Я уже перейшла ту межу,



За якою радість і біль…







Нехай тобі насниться знов і знов



І ніжний подих, лагідний туман,



Нехай душа залишиться зі мною,



Твоя душа — моя.







Я писати почну тобі лист, буде це найніжніший з листів,



Обертається вічності вісь — за тобою іде моя тінь.



Я в слова зашифрую любов, не слова, а мовчання одне…



Я затримаю дихання, бо…



Ти затримаєш дихання десь.







Нехай тобі насниться знов і знов



І ніжний подих, лагідний туман,



Нехай душа залишиться зі мною,



Твоя душа — моя.







На касеті одне: «Відпусти», так благає когось «Океан»,



Тільки серце далеко летить — відпустила його я сама…



Тільки вариться кава, як ніч, у вогонь обертається лід…



За роки рахуватиму дні,



Я чекатиму тисячу літ.







Нехай тобі насниться знов і знов



І ніжний подих, лагідний туман,



Нехай душа залишиться зі мною,



Твоя душа — моя.





Расширенная форма

Редактировать

Подписаться на новые комментарии
Получать уведомления о новых комментариях на E-mail